Главные новости

Дія воєнного стану завершено, що буде далі з економікою країни?

Отже, 26 грудня на засіданні РНБО Президент Петро Порошенко заявив: «Зараз в 14 годин припиняється воєнний стан. Це моє принципове рішення.

Воно ґрунтується на аналізі всіх складових поточної ситуації безпеки в країні». А адже військове положення могло б стати першим реальним кроком до зламу старої економічної системи.

Свідомо чи ні з боку законодавчої і виконавчої влади, але в період дії у нас військового положення можна було запустити реальний процес реформування давно застарілої економічної системи. Причому відкрилася можливість проведення соціально-економічних реформ «зверху» – рішуче й еволюційно. І, перш за все, повинно було змінитися наше ставлення до чиновників, а чиновників – до суспільства і бізнесу. І тут головне – довіра. Довіра до прогнозованим владою фінансово-економічними показниками. Нагадаю, Кабмін Ст. Гройсмана і Верховна Рада наступного 2019 рік встановили зростання ВВП на рівні 3%, інфляція не повинна піднятися вище 7,4%, а курс 1 долара США – зупинитися на позначці 29,4 гривні. Прожитковий мінімум українців з 1 січня 2019 року буде 1853 гривні, з 1 липня – 1936 грн., з 1 грудня — 2027 грн., а мінімальна зарплата з 1 січня наступного року – 4173 гривні. Мінімальна пенсія з 1 липня 2019 року має становити 1564 грн., а з 1 грудня – 1638 гривень.

Але хто «нагорі» цим займеться після завершення дії воєнного стану в наступаючому 2019 році? Очевидно, що ті, хто прийде до влади після виборів-2019, повинні підняти зростання ВВП України до мінімум 6% – 7%, інакше – крах, так як нинішніх 2% – 3% ВВП явно недостатньо для утримання ситуації в цілому. А чому Ст. Гройсману і А. Парубію досі супроводжував успіх? Так, тому що, по-перше, опозицію догнала повна політична імпотенція; по-друге, відсутність морально-етичних бар’єрів; по-третє, непохитна віра в те, що вони абсолютно вірно діють; в-четверте, гранична ясність особистих цілей і, нарешті, в-п’ятих, рідкісна жорсткість до супротивників. Все інше – наслідок. Відповідно, до кінця року, що минає 2018 року Україна одночасно опинилася в лещатах відразу трьох криз: військово-політичного, економічного і кризи процесу глобалізації, а попереду Президентська гонка, вибори у Верховну Раду, а також, як передрікають провідні аналітики МВФ, світовий фінансовий шторм.

І в наступаючому 2019 року ми вже точно не виберемося з цих криз без нової інвестиційної стратегії; професійної, а не кумівський розстановки кадрів; реальної мотивації підприємницького співтовариства. Правда, поки не зрозуміло, хто і що буде робити «нагорі»? Всередині Кабміну і парламенту в невіданні, не знають, як запустити на повну потужність мотор української економіки. Натомість боротьба олігархів за контроль над фінансовими потоками не слабшає. Вже стало традицією при зміні влади відмовлятися від спадщини, але нарощувати гешефт в різних корупційних схемах. Тому головне питання, коли українці зрозуміють, що грати в піддавки з олігархами і вскормленными ними політиками більше не можна?!

Так, на відміну від впливових політиків країн Євросоюзу, нашим доморощеним політикам при владі сплачує місцевий електорат, і ці топ-чиновники «нагорі» ще повинні по максимуму заробляти на гідне життя своїм кураторам. Так, українським політикам треба постійно приносити користь олігархам, або вони не підпишуться заново на їх послуги в Кабміні та Верховній Раді. А переобрання Президента і парламенту вже на носі. Чого чекати навесні і восени наступного 2019 року? Дивно, але поки ніхто з власників фінансово-промислових груп українцям нічого не пропонує. Мимоволі замислюєшся, а наскільки тепер слабкий кожен з олігархів, хто з них приріс один до одного стегнами, а хто в шаленому пориві готовий обвалити економіку країни?!

На жаль, Кабміни А. Азарова, А. Яценюка і Ст. Гройсмана не відмовлялися від того, що не працює в економіці, що виявилося не ефективним, що було просто помилкою при впровадженні і запуску тієї або іншої монопольно-олігархічної моделі. Безумовно, всі допускають помилки, прорахунки, а іноді і злочини. Але не можна так старанно консервувати відсталість від наших західних і азіатських партнерів, при цьому успішно удосконалюючи різні корупційні схеми. Коли почнемо рухатися вперед? Де наше майбутнє місце в Євросоюзі, і якими повинні бути відносини з США, ЄС і Китаєм? Досі у нас немає довгострокових соціально-економічних стратегій. Не випадково тепер для більшості пересічних українців не залишилося ні грошей, ні захисту, ні навіть мрії.

Чому ми дійшли до цієї «точки»? Та тому, що у наших політиків у владі мізки повинні стати суверенними, а не їх будинку на сонячній стороні Швейцарії або Іспанії. Панове, пора зупинитися і перестати говорити, що ось ці українці «хороші», а ці «погані», що ось ці «правильні», а ці — ні. Ну, годі вже, – один народ, живемо в одній державі. А у нас як і раніше йде дуже жорстке зштовхування одного суспільного прошарку з іншим, протиставлення одних регіонів іншим. Чи Не тому виникає якась фобія, і ми наполегливо шукаємо у своєму минулому не найкраще для наслідування, а найгірше. Але не буде у нас вже ніколи іншого минулого, і за великим рахунком наші предки були гідні люди.

Давайте це визнаємо хоча б сьогодні, напередодні Нового 2019 року. Давайте усвідомимо, що ми самі зробили такими наших доморощених політиків, ми самі їм дозволили стати такими. І тепер ці нахабні і малоосвічені необільшовики під влади нав’язують нам свої принципи, мораль і релігію, дуже швидко перетворивши нас з космічної держави в країну-жебрака. А ми що, а ми боїмося, боїмося відповісти і навести порядок. Ми нерішучі, чому? А раптом виття підніметься? А раптом скажуть, що це наступ на свободу слова, а раптом грубо вдарять по голові. Ну, і далі готові це терпіти? І ця проблема в стократ страшніше із-за того, що це вже стійка тенденція для України.

Чи вдасться в наступному 2019 році об’єднати багату «еліту» і злиденне населення хоча б для одного – зберегти державу і врятувати економіку країни? Адже такі високі рейтинги Ст. Зеленського та С. Вакарчука – це реакція на соціально-економічну політику П. Порошенко, Ст. Гройсмана і А. Парубія. Плюс зараз ми спостерігаємо вже за другою стадією обвалу довіри до зростання популярності інших. Подивимося, якою буде наступна ступінь розвитку фінансово-економічної кризи. Не думаю, що буде глибокий розкол за географічним лініях і політичних кордонів, але те, що розшарування та поляризація між бідними і багатими колосально посилюються – це вже всім очевидно.

Хтось же повинен звернути увагу на ці мільйонні несправедливості в нашій країні?! Думаю, в період воєнного стану це особливо позначилося. Адже для України справедливість важливіше, ніж Закон. Не зрозуміє цього влада, їй відгукнеться це дуже скоро.

«>

30.12.2018
12:08
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top